план організаційно технічних заходів щодо поліпшення умов й охорони праці

Планування організаційно-технічних заходів з охорони праці

Важливою функцією управління охороною праці є планування організаційно-технічних заходів щодо охорони праці, яке має вирішальне значення для підвищення ефективності роботи з охорони праці. Слід зазначити, що планування роботи з охорони праці на підприємствах ведеться переважно нецілеспрямовано, і тому вся робота не дає вагомого зниження виробничого травматизму. На більшості підприємств не проводиться необхідна аналітична передпланова робота, зокрема прогнозування цієї діяльності. Тому важливого значення набуває застосування методів інженерного прогнозування небезпечних та шкідливих виробничих факторів шляхом аналізу проектно-конструкторських і технологічних розробок та діючих виробничих процесів, визначення головної і локальних стратегій роботи з охорони праці на підставі встановлення причин виробничого травматизму й профзахворювань, вивчення стану умов праці за результатами паспортизації та атестації робочих місць, збору пропозиції від працівників, уповноважених з охорони праці і профспілок, аналізу експертних оцінок.

Планування робіт з охорони праці може бути перспективне, поточне (річне) та оперативне (квартальне, щомісячне, декадне). При цьому використовуються:

― плани економічного і соціального розвитку підприємств;

― плани організаційно-технологічних заходів, спрямовані на поліпшення умов праці;

― матеріали атестації робочих місць;

― матеріали розслідування нещасних випадків на виробництві;

― пропозиції комісії з охорони праці.

Важливе значення в системі планування має розробка розділу «Охорона праці» колективного договору підприємства. Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного регулювання виробничих, трудових, соціально-еконо­мічних взаємовідносин між власниками уповноваженими ними органами) й працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань умов і охорони праці. Це ствердження випливає з вимог Законів України «Про охорону праці» та «Про колек­тивні договори і угоди», якими передбачено, що здійснення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, визначення обов’язків сторін, а також реалізація працівниками своїх прав та соціальних гарантій на охорону праці забезпечуються насамперед за допомогою колективного договору (угоди).

Укладенню колективного договору (угоди), як відомо, повинні передувати колективні переговори, які розпочинаються сторонами за три місяці до закінчення строку дії попереднього договору. Зобов’язання, які пропонується включити до колективного договору (угоди) за підсумками переговорів, повинні бути всебічно обґрунтованими і реальними, адже після схвалення та підписання колективного договору вони стають обов’язковою для виконання локальною нормою, що діє в межах підприємства (галузі).

Визначаючи загальні принципи формування двосторонніх зобов’язань з охорони праці, слід підкреслити, що ці зобов’язання не повинні суперечити законам та іншим нормативним актам України. Гарантії, пільги й компенсації, передбачені для працівників чинним законодавством, мають вважатися мінімальними, обов’язковими для виконання за будь-яких умов. Водночас за наявністю на підприємстві (в об’єднанні підприємств) певних економічних можливостей нормативні пільги і компенсації можуть перевищуватися й застосовуватися у більших розмірах на підставі додаткових зобов’язань згідно з колективним договором (угодою). Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про охорону праці» може бути передбачено: надання працівникам додаткової відпустки за несприятливі умови праці (понад розміри, визначені відомим списком), додаткового комплекту спецодягу понад установлені норми; обладнання додаткових санітарно-побутових приміщень (саун, душових кабін) у тих виробництвах, де нормами це не передбачено; встановлення залежно від конкретних умов праці додатково оплачуваних перерв санітарно-оздоровчого призначення чи скороченої тривалості робочого часу тощо.

Колективний договір повинен обов’язково містити заходи захисту прав і соціальних інтересів осіб, потерпілих на виробництві від нещасних випадків (профзахворювань), а також утриманців та членів сімей загиблих. Ідеться про відшкодування завданої їм шкоди; оплату одноразової допомоги; компенсацію витрат на придбання ліків, на проходження додаткового платного лікування; надання потерпілим легшої роботи відповідно до медичного висновку із збереженням середнього заробітку; організацію навчання, перекваліфікації та працевлаштування інвалідів праці; надання інвалідам допомоги у вирішенні соціально-побу­тових тощо.

Трудовий колектив може приймати окреме рішення щодо визначення безпосередньо в колективному договорі розміру одноразової допомоги. З цією метою може бути рекомендовано включення до даного договору своєрідної шкали розмірів допомоги залежно від певних факторів, а саме: важкості ушкодження здоров’я, складу сім’ї (наявності утриманців), ступеня вини потерпілого тощо.

Якщо ушкодження здоров’я настало не тільки з вини адміністрації підприємства, а й унаслідок порушення потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, сума допомоги, підлягає зменшенню у таких розмірах.

Порушення потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, з якими він не був обізнаний унаслідок несвоєчасного або неякісного проведення навчання та інструктажу, незабезпечення необхідними нормативними документами, не є підставою для зменшення розміру одноразової допомоги або відшкодування шкоди. Трудовий колектив за необхідності визначає механізм застосування положень колективного договору про одноразову допомогу в кожному конкретному випадку ушкодження здоров’я працівника. Він має право, наприклад, доручити комісії з питань охорони праці підприємства або групі фахівців чи відповідній комісії профспілкового комітету підготовку свого висновку про розмір одноразової допомоги потерпілому від конкретного нещас­ного випадку (профзахворювання), якщо адміністрація не в змозі безпосередньо застосувати положення колективного договору.

Важливе значення в колективних договорах повинно приділятися і формуванню комплексних інженерно-технічних заходів щодо подальшого поліпшення умов праці, забезпечення працюючих відповідними засобами індивідуального та колективного захисту. При цьому всі заходи мають бути спрямовані лише на досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці й виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям на виробництві.

Указані заходи формуються у вигляді спеціального додатку до колективного договору в плані «Комплексних інженерно-техніч­них заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, попередження виробничого травматизму, професійних захворювань і аварій». Особливе місце і значущість їх серед зобов’язань колективного договору зумовлюються тим, що завдяки їх реалізації в умовах діючого виробництва досягається відчутний прогрес у забезпеченні охорони праці, робочі місця доводяться до нормативних вимог, умови праці наближаються до оптимальних.

Спільними рекомендаціями державних органів та профспілок рекомендується вносити в комплексні плани поліпшення умов праці, охорони праці й санітарно-оздоровчих заходів (у відповідні додатки до колективних договорів) такі заходи:

― розробку, виготовлення і встановлення нових, ефективніших інженерно-технічних засобів охорони праці (огорож, засобів сигналізації, контролю, запобіжних пристроїв тощо);

― реконструкцію системи природного та штучного освітлення з метою досягнення нормативних вимог щодо освітленості робочих місць діючого виробництва;

― розробку, виготовлення і монтаж нових, реконструкцію наявних вентиляційних систем та пристроїв, установок для кондиціонування повітря у приміщеннях діючого виробництва, а також у кабінах управління металургійним устаткуванням, мостовими кранами ливарних цехів тощо;

― здійснення конструктивних рішень і заходів, що забезпечують на діючому устаткуванні виключення або зниження шуму, вібрації, шкідливих випромінювань та інших факторів до регламентованих рівнів;

― впровадження устаткування й пристроїв, які забезпечують застосування безпечної напруги до 12 В у приміщеннях особливо небезпечних та до 42 В – у приміщеннях з підвищеною небезпекою ураження електричним струмом;

― введення в електроустаткування пристроїв для контролю стану ізоляції й засобів сигналізації або відключення електричного живлення у випадках пошкодження цієї ізоляції;

― виконання робіт щодо застосування сигнальних кольорів та знаків безпеки відповідно до правил і стандартів безпеки праці;

― обладнання спеціальних механізмів та пристроїв, що забезпечують зручне й безпечне виконання робіт на висоті (наприклад, ремонт, скління вікон і ліхтарів, очищення скла, обслуговування освітлювальної арматури тощо);

― заходи щодо усунення безпосереднього контакту працівників із шкідливими речовинами та матеріалами, виводу людей із небезпечних зон (наприклад, шляхом впровадження засобів механізації, дистанційного управління, надійнішої герметизації устаткування і т. д.);

― реконструкцію у діючих виробництвах систем опалення з метою доведення температурного режиму до встановлених нормативів;

― впровадження більш безпечних і нешкідливих засобів транс­портування різних вантажів, сировини й матеріалів на заміну руч­ним трудомістким операціям (наприклад, пневмотранспорту для сипучих, пилуватих матеріалів, трубопровідних систем перекачування кислот, лугів до місць їх застосування тощо);

― виготовлення спеціальних майданчиків, сходів та інших засобів для безпечного виконання робіт щодо ручного зачалювання контейнерів і пакетованих вантажів, відкривання люків залізничних напіввагонів, обслуговування запірної арматури, розташованої на висоті, тощо;

― заходи щодо розширення, реконструкції санітарно-побуто­вих приміщень з метою доведення забезпеченості ними працюючих до чинних норм, додаткове обладнання цих приміщень сучасним інвентарем і пристроями тощо.

Колективний договір (угода), як свідчить ст. 25 Закону України «Про охорону праці», має встановлювати будь-які види заохочень за сумлінне ставлення до вирішення завдань охорони праці (премії, в тому числі преміювання спеціального виду, винагороди за виконану конкретну роботу, винахідництво й раціоналізаторські пропозиції з питань охорони праці, моральні заохочення). Функція стимулювання роботи з охорони праці спрямована на створення заінтересованості працівників у вирішенні задач у сфері охорони праці із забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці на робочих місцях, у цехах і на підприємстві.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Источник

1.7.3. Основні технічні та організаційні заходи щодо профілактики виробничого травматизму та професійної захворюваності

1.7.3. Основні технічні та організаційні заходи щодо профілактики виробничого травматизму та професійної захворюваності

Нормативно-методичні заходи:

— розробка посібників і рекомендацій;

— розробка нормативно-правової бази з охорони праці на підприємстві;

— забезпечення необхідною нормативно-правовою документацією функціональних служб, окремих структурних підрозділів та робочих місць;

— забезпечення програм і розробка методик навчання з питань охорони праці;

— розробка розділів охорони праці в посадових інструкціях, інструкціях за професіями;

— перегляд НПАОП підприємства.

Організаційні заходи:

— контроль за технічним станом обладнання, інструментів, будівель і споруд;

— контроль за дотриманням вимог нормативних документів з охорони праці;

— нагляд за обладнанням підвищеної небезпеки;

— організація навчання, перевірка знань з питань охорони праці і інструктажів робітників підприємства;

— контроль за виконанням технологічного процесу відповідно до вимог охорони праці;

— організація належних умов до проїздів і проходів відповідно до вимог охорони праці;

— забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

— забезпечення відповідними знаками безпеки, плакатами.

Санітарно-гігієнічні заходи:

— контроль за впливом виробничих факторів на здоров’я працівників;

— забезпечення санітарно-побутових умов згідно з діючими нормами;

— атестація робочих місць відповідно до їх нормативним актам з охорони праці;

— планування заходів щодо поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці;

— паспортизація санітарно-технічного стану умов праці.

Соціально-економічні заходи:

— надання пільг і компенсацій працівникам, які працюють зі шкідливими і небезпечними умовами праці;

— створення умов для економічної зацікавленості роботодавця і працівника у поліпшенні умов і підвищенні безпеки праці;

— соціальне страхування працівників роботодавцем;

— фінансування заходів з охорони праці;

— відшкодування роботодавцем працівнику збитків у разі каліцтва.

Лікувально-профілактичні заходи:

— надання медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків на виробництві;

— контроль за здоров’ям працюючих протягом їхньої трудової діяльності;

— лікувально-профілактичне харчування працівників, які працюють на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці;

— проведення медичних оглядів працівників (попередніх та періодичних);

— дотримання охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів;

— відшкодування потерпілому працівнику витрат на лікування, протезування, придбання транспортних засобів та інші види медичної допомоги.

Наукові заходи:

— прогнозування соціально-економічних наслідків нещасних випадків і аварій;

— моделювання аварійних ситуацій і розробка заходів щодо їх відвернення;

— плани локалізації і ліквідації аварії;

— оцінка ефективності управління охороною праці;

— підготовка науково обгрунтованих технічних рішень, спрямованих на підвищення безпеки і поліпшення умов праці.

проведенні нормативно-методичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних, соціально-економічних, наукових досліджень, спрямованих на збереження безпеки праці, здоров’я працюючих.

1.7.4. Нормативно-правові акти з охорони праці

Охорона праці керується великою кількістю нормативно-правових актів.

Опрацювання та перегляд, прийняття нових і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони праці проводяться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами державного нагляду за охороною праці.

Нормативно-правові акти про охорону праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.

Стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

Санітарні правила та норми затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Нормативно-правові акти про охорону праці є обов’язковими для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання молоді, обладнаних у школах, міжшкільних комбінатах, училищах, вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, будинках самодіяльної технічної творчості тощо.

Система стандартів безпеки праці (ССБП) — це комплекс взаємопов’язаних стандартів, спрямованих на забезпечення безпеки праці, що поширюється на виробниче обладнання, виробничі процеси і засоби захисту працюючих.

Завданням ССБП є установлення загальних вимог до виробничих процесів та обладнання, загальних вимог і норм до окремих видів безпечних і шкідливих виробничих факторів, вимог до засобів захисту працюючих, методів оцінки безпеки праці.

Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок, їх організацій та об’єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, відповідальності згідно із законом.

Источник

Планування організаційно-технічних заходів з охорони праці на підприємстві.

Важливою функцією управління ОП є планування організаційно-технічних заходів щодо охорони праці, яке має вирішальне значення для підвищення ефективності роботи з охорони праці. Планування робіт з ОП може бути перспективне, поточне (річне) та оперативне (квартальне, щомісячне, декадне). При цьому використовуються:

— плани економічного і соціального розвитку підприємств;

— плани організаційно-технологічних заходів, спрямовані на поліпшення умов праці;

— матеріали атестації робочих місць;

— матеріали розслідування нещасних випадків на виробництві;

— пропозиції комісії з охорони праці.

Важливе значення в системі планування має розробка розділу «Охорона праці» колективного договору підп-ва. Колектив­ний договір (угода) є найважливішим документом у системі нор­мативного регулювання виробничих, трудових, соціально-еконо­мічних взаємовідносин між власниками (уповноваженими ними органами) й працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань умов і охорони праці. Це ствердження випливає з вимог Законів України «Про охорону праці» та «Про колек­тивні договори і угоди», якими передбачено, що здійснення ком­плексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов Праці, визначення обов’язків сторін, а також реалізація працівника­ми своїх прав та соціальних гарантій на охорону праці забезпечу­ються насамперед за допомогою колективного договору (угоди).

Колективний договір та його роль в системі нормативного регулювання взаємовідносин між власникам (уповноваженими ними органами) і працівниками з питань охорони праці.

Колектив­ний договір є найважливішим документом у системі нор­мативного регулювання виробничих, трудових, соціально-еконо­мічних взаємовідносин між власниками (уповноваженими ними органами) й працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань умов і охорони праці. Це ствердження випливає з вимог Законів України «Про охорону праці» та «Про колек­тивні договори і угоди», якими передбачено, що здійснення ком­плексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов Праці, визначення обов’язків сторін, а також реалізація працівника­ми своїх прав та соціальних гарантій на охорону праці забезпечу­ються насамперед за допомогою колективного договору. Укладенню колективного договору (угоди), як відомо, повинні передувати колективні переговори, які розпочинаються сторона­ми за три місяці до закінчення строку дії попереднього договору. У підготовчому періоді особлива увага звертається на збір і вивчення пропозицій працівників щодо вирішення найактуальніших питань з охорони праці в кожному виробничому підрозділі підприємства, аналіз результатів атестації робочих місць, стану виробничого травматизму, професійної і виробничо зумовленої захворюваності, на розробку найнеобхідніших заходів щодо по­ліпшення умов праці. Зобов’язання, які пропонується включити до колективного договору (угоди) за підсумками переговорів, по­винні бути всебічно обгрунтованими і реальними, адже після схвалення та підписання колективного договору вони стають обов’язковою для виконання локальною нормою, що діє в межах підприємства. Визначаючи загальні принципи формування двосторонніх зо­бов’язань з охорони праці, слід підкреслити, що ці зобов’язання не повинні суперечити законам та іншим нормативним актам України. Гарантії, пільги й компенсації, передбачені для працівників чинним законодавством, мають вважатися мінімальними, обов’язковими для виконання за будь-яких умов. Колект договір (угода) повинен обов’язково містити заходи захисту прав і соціальних інтересів осіб, потерпілих на виробництві від нещасних випадків (профзахворювань), а також утриманців та членів сімей загиблих. Ідеться про відшкодування завданої їм шкоди; оплату одноразової допомоги; компенсацію витрат на придбання ліків, на проходження додаткового платного лікування; надання потерпілим легшої роботи відповідно до медичного висновку із збереженням середнього заробітку; організацію навчання, перекваліфікації та працевлаштування інвалідів праці; надання інвалідам допомоги у вирішенні соціально-побутових питань (навіть якщо вони вже не працюють на підприємстві за станом здоров’я тощо. Трудовий колектив може приймати окреме рішення ЩОДО визначення безпосередньо в колективному договорі розміру одноразової допомоги. Трудовий колектив за необхідності визначає механізм засто­сування положень колективного договору про одноразову допо­могу в кожному конкретному випадку ушкодження здоров’я пра­цівника. Він має право, наприклад, доручити комісії з питань про розмір одноразової допомоги потерпілому від конкретного нещас­ного випадку (профзахворювання), охорони праці підприємства або групі фахівців чи відповідній комісії профспілкового комітету підготовку свого висновку якщо адміністрація не в змозі безпосередньо застосувати положення колективного договору.Важливе значення в колективних договорах повинно приділя­тися і формуванню комплексних інженерно-технічних заходів щодо подальшого поліпшення умов праці, забезпечення працю­ючих відповідними засобами індивідуального та колективного захисту. При цьому всі заходи мають бути спрямовані лише на досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці й виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям на виробництві.

Источник

«Законодавча та нормативна база з питань охорони праці»

skaz.com.ua > Право > Закон

До організаційних заходів з охорони праці належать: правильна поведінка працівників, чітке й своєчасне проведення інструктажів і контролю знань з охорони праці (ст. 18); правильне планування робочих місць; правильна організація праці; застосування безпечних способів праці; дотримання встановленого ходу технологічного процесу; справний стан засобів колективного та індивідуального захисту.

Технологічними (інженерними) заходами і засобами охорони праці є: застосування технічно досконалого та справного обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів колективного захисту (огорож, запобіжних пристроїв, блокування сигналізації, системи дистанційного управління, спеціальних засобів).

Санітарно-гігієнічні заходи щодо охорони праці передбачають дослідження впливу виробничих факторів на людину та встановлення допустимих значень цих факторів на робочих місцях, визначення конкретних параметрів виробничих факторів на робочих місцях, а також відповідності умов на робочих місцях вимогам нормативних документів.

Лікувально-профілактичними заходами щодо охорони праці є відповідні попередні та періодичні медичні огляди працівників; переведення працівників на легшу роботу за станом здоров’я; безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням працівників на роботах з тяжкими і шкідливими умовами праці; відшкодування потерпілому працівникові витрат на лікування; особливі вимоги з охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

^ Основні нормативні акти охорони праці.

Галузевий нормативний акт про охорону праці — це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи, організації певної галузі.

Функцію головної організації з опрацювання ДНАОП виконує Національний науково-дослідний інститут охорони праці, який входить до системи органів державного нагляду за охороною праці. У кожній галузі народного господарства визначається базова організація з опрацювання нормативних актів про охорону праці.

Згідно із Законом України «Про охорону праці» (ст. 34) прийняття нових, перегляд і скасування державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці проводяться органами державного нагляду за охороною праці за участю інших державних органів. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років.

Повний перелік чинних нормативних документів з охорони праці в Україні наведено в «Державному реєстрі міжгалузевих та галузевих актів про охорону праці», який діє з 1995 р. Він включає 2000 нормативних актів (правил, норм, положень, інструкцій тощо), а також 350 міждержавних стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) і близько 40 Державних стандартів України (ДСТУ).

Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (ДНАОП 0.00-4.03-0.1) — встановлює порядок, зміст, оформлення, облік і ліквідації причин виникнення небезпек, що призвели до нещасного випадку, до професійного захворювання і аварії.

Розслідування нещасного випадку (професійних захворювань, аварії) — це з’ясування обставин, за яких мав місце нещасний випадок, і встановлення його причин.

^ 3. Основні положення Закону України «Про охорону праці».

Структура і зміст Закону України про охорону праці

Взагалі закон (перша редакція) було прийнято вперше на території СНД (11 жовтня 1992 р.), і він є прецедентом виведення охорони праці в законодавчому аспекті на найвищий рівень — рівень закону держави.

Закон (нова редакція затверджена 21 листопада 2002 року № 229-ІУ) містить дев’ять розділів. Кожен розділ має свою відповідну цілеспрямованість.

Перший розділ встановлює поняття та ідеї, пов’язані зі змістом закону, сферою його дії, взаємодії з іншими законами і завданнями охорони праці в загальній політиці держави щодо забезпечення безпеки життєдіяльності, а також пріоритет життя і здоров’я робітників порівняно з іншими проблемами виробничого характеру в межах політики держави.

Другий розділ показує, за якими напрямами держава забезпечує гарантії прав громадян на охорону праці. Подано механізми реалізації прав громадян. Визначено соціальну спрямованість цих гарантій.

За змістом статті 9 Закону встановлюється відшкодування шкоди, заподіяної виробництвом потерпілому робітнику. Слід підкреслити, що в цьому питанні держава ґрунтується на розумінні необхідної жорсткості закону. Це зроблено з метою запобігання виробничому травматизму, щоб забезпечити високу відповідальність з боку керівників (власників) підприємств перед суспільством.

Третій розділ створює організаційні передумови виконання гарантій прав громадян на охорону праці. Найважливіша стаття (ст. 13) — встановлює, який інструмент буде використовуватися для забезпечення прав громадян. Головним інструментом є система управління охороною праці підприємства і заходи, що відтворюють її функціонування. Це встановлено відповідно до обов’язкових дій власника. Закон розглядає і встановлює вимоги до іншого учасника виробничого процесу — робітника. Таким чином визначається роль однієї та іншої сторони в загальному плані забезпечення безпеки. Далі встановлюється, на якій організаційній базі реалізовуватиметься безпека виробництва (медичні огляди, навчання, колективний договір; робота служби охорони праці підприємства, виконання вимог безпеки на будь-яких рівнях виробництва та ін.).

Четвертий розділ складає додаткові заходи у досягненні охорони праці шляхом економічного стимулювання, а також визначає питання відшкодування збитків, заданих порушенням вимог праці.

П’ятий розділ визначає механізм забезпечення безпеки через виконання нормативно-правових актів з охорони праці. Для цього закон встановлює принципи, опрацювання прийняття і скасування нормативно правових актів.

Шостий розділ встановлює спосіб існування охорони праці. Як встановлює закон, буде реалізовано в державі за допомогою системи державного управління охороною праці.

Сьомий розділ відтворює основні контрольні функції, що використовуються під час здійснення управління охороною праці відповідними органами.

Восьмий розділ встановлює відповідальність за порушення законодавства про охорону праці через відповідне посилання на державні законодавчі акти, що регулюють ці питання. Таким чином, ми маємо приклад реалізації зв’язків між актами державного законодавства.

Дев’ятий розділ містить прикінцеві положення.

Взагалі закон (перша редакція) було прийнято вперше на території СНД (11 жовтня 1992 р.), і він є прецедентом виведення охорони праці в законодавчому аспекті на найвищий рівень — рівень закону держави.

Важливими міжнародними актами з питань охорони праці є міжнародні договори і міжнародні угоди, до яких приєдналась Україна в установленому порядку. 9 грудня 1994 р. главами урядів країн СНД було прийнято Угоду про співробітництво в галузі охорони праці. Угода передбачає узгодженість дій при встановленні вимог охорони праці до машинобудівної продукції, технологій, матеріалів та речовин при створенні засобів захисту працівників; розробку й реалізацію міждержавних програм і технічних проектів; створення єдиної системи показників та звітності в галузі охорони праці.

Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, займають конвенції Міжнародної організації праці (МОП). Остання була створена у 1939 р. як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 р. – як перша спеціалізована установа ООН.

Головною метою МОП, згідно з її Статутом, є сприяння встановленню миру на основі соціальної справедливості, поліпшення умов праці і життя працівників усіх країн. До основних напрямів діяльності МОП належать:

– участь у міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розробки та ухвали нормативних актів (конвенцій і рекомендацій) з питань умов праці і життя працівників;

– розробка й здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем (зайнятості, умов праці та ін.);

– надання допомоги державам — членам МОП в удосконаленні національного трудового законодавства, професійно-технічної підготовки працівників, поліпшення умов праці шляхом виконання міжнародних програм технічного співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності.

Законотворча діяльність Міжнародної організації праці 1 здійснюється шляхом розробки й реалізації конвенцій та рекомендацій МОП, які відповідали б умовам праці, що постійно змінюються.

Конкретні напрями МОП з охорони праці — це викорінення дитячої праці, запобігання нещасним випадкам на виробництві, роботи без аварій на хімічних підприємствах, рівність щодо умов праці різних категорій працівників, досвід створення безпечних умов у розвинутих країнах тощо. Вагома частина конвенцій МОП стосується питань охорони праці. Це, зокрема, такі конвенції, як № 32 — про захист від нещасних випадків трудящих, зайнятих на завантаженні чи розвантаженні суден; № 115 — про захист трудящих від іонізуючої радіації; № 119 — про забезпечення машин захисними пристроями; № 120 — про гігієну праці в торгівлі та установах; № 129 — про інспекцію праці в сільському господарстві; № 155 — про безпеку праці, гігієну праці й виробниче середовище; №174 — про запобігання великим промисловим аваріям; № 176 — про безпеку і гігієну праці в шахтах тощо.

На сьогодні уряди, політики, соціальні партнери, вчені та страхові компанії більшості країн Європи — ЄС (Європейського Союзу) приділяють зростаючу увагу пошукам шляхів, що ведуть до поліпшення виробничого середовища, посилення охорони праці. Створено Європейський фонд поліпшення умов життя і праці, який є однією з організацій Європейського Союзу.

Розглянемо окремі директиви ЄС, що співвідносяться із Законом України «Про охорону праці», а саме: 89/391/ЄЕС «Про здійснення заходів щодо поліпшення безпеки і охорони здоров’я найманих працівників під час роботи» та 89/654/ЄЕС «Про мінімальні вимоги безпеки і захисту здоров’я на робочих місцях». Перша з них організаційно та за змістом розділів і статей побудована так, щоб підкреслити найважливіший висновок: головними суб’єктами у створенні безпечних та нешкідливих умов праці є роботодавець і працівник, а всі інші структури виконують допоміжну функцію у забезпеченні нормальних взаємостосунків між ними. Виходячи з такої ідеології ринкового суспільства, будуються два основні розділи директиви: «Обов’язки роботодавців», що складається з восьми статей, де йдеться про принципи й конкретні питання організації охорони праці на підприємстві — від загальних обов’язків роботодавця оцінювати ризики, вживати профілактичних заходів, чітко діяти у разі виникнення аварій і пожеж до його обов’язків створювати необхідні служби, забезпечити навчання працівників, співпрацювати з ними та з їх уповноваженими, своєчасно інформувати працівників про стан справ і будь-які дії, що можуть вплинути на безпеку і охорону здоров’я, — та розділ «Обов’язки працівників», у якому сконцентровано основний набір вимог до працівника, починаючи з того, що він зобов’язаний під час роботи сам турбуватися про здоров’я та безпеку— як свою особисту, так і оточуючих людей. Щодо організації охорони праці на інших рівнях, то директива вимагає від держави лише підтвердження вищезазначених положень національними нормативно-правовими актами та забезпечення відповідного нагляду і контролю за їх виконанням.

Дані положення ЄС суттєво різняться з підходами, що використовуються у чинному законодавстві України. Поряд з роботодавцями і працівниками ми висуваємо на передній план безліч інших суб’єктів, будуємо над підприємством цілу систему державного управління охороною праці, визначаємо її складові елементи — починаючи від уряду, спеціально уповноважених органів, міністерств, об’єднань підприємств, їх служб і закінчуючи місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Як наслідок ці структури частково беруть на себе й відповідальність за стан охорони праці на місцях, а у конкретного роботодавця виникають додаткові причини для виправдань своєї злочинної діяльності або бездіяльності: мовляв, не я один винний у загибелі працівника, всі ланки управління і нагляду не спрацювали.

^ Друга директива (89/654/ЄЕС) містить основні вимоги з охорони праці, що мають бути враховані при організації робочих місць як у виробничих приміщеннях, так і на відкритому повітрі. Вони знову ж таки подаються через призму обов’язків роботодавця: держава лише визначає правові межі та вимоги безпеки й охорони здоров’я стосовно робочих місць, а завданням роботодавця є безумовне виконання цих вимог щодо кожного робочого місця будь-яким способом, який є для нього найбільш сприятливим і економічно вигідним. У даній та інших директивах, як правило, не ставиться за мету жорстко нормувати конкретні показники чи параметри безпеки, а застосовуються загальні формулювання кінцевої мети, якої має досягти роботодавець. Наприклад, «будівлі, в яких розміщуються робочі місця, за своєю конструкцією та міцністю повинні відповідати характеру їх використання», «освітлення в робочих приміщеннях і у проходах повинно виконуватися таким чином, щоб воно не могло стати причиною нещасного випадку» — з охопленням практично всіх вимог, що характеризують безпеку й умови праці на виробництві (вимог до споруд, електроустановок, аварійних проходів, проїздів, небезпечних зон, приміщень санітарно-побутового призначення і для відпочинку тощо).

Аналізуючи положення директив ЄС, слід зазначити, що в умовах ринкової економіки основою відносин між головними суб’єктами — роботодавцем і працівником — є закон, а права цих суб’єктів та громадян у цілому надійно захищаються досить організації охорони праці на інших рівнях, то директива вимагає від держави лише підтвердження вищезазначених положень національними нормативно-правовими актами та забезпечення відповідного нагляду і контролю за їх виконанням.

^ 6. Матеріали активізації студентів під час викладення лекційного матеріалу
НЕ-1.1. Термінологічний диктант.
1. Охорона праці — це

2. Виробничий чинник, вплив якого за певних умов (інтенсивність, тривалість та ін.) може викликати професійне захворювання, зниження працездатності і призвести до порушення здоров’я нащадків – це

3. До загальних законів України з питань охорони праці відносять:

4. Розшифруйте абревіатуру ДНАОП –

5. Коли була затверджена нова редакція Закону України «Про охорону праці»?

^ 7. Матеріали для самопідготовки студентів:

1. По темі, яка викладена в лекції

Рекомендована література (основна та додаткова)

НЕ-1.1 Контрольні запитання та завдання

Рекомендована література (основна та додаткова)

НЕ-1.2 Контрольні запитання та завдання

Источник