покровський собор у харкові
Покровський собор у Харкові
Покро́вський собо́р у Ха́ркові, Собор Покрови Пресвятої Богородиці у Харкові — православний храм, пам’ятка архітектури національного значення, Україна. Собор зі дзвіницею є чільними спорудами чоловічого Покровського монастиря — резиденції місцевого архієрея. Їх поставлено на прузі підвищеного лівого берега р. Лопані. Завдяки висотному характеру композиції собор (попри щільне оточення довколишніми будівлями), є головною архітектурною домінантою історичного центру м. Харкова (тепер вул. Університетська, 8).
Зміст
Історична довідка
Мурований храм збудовано за ініціативою місцевого козацтва як парафіяльну церкву в Харківській фортеці й освячено 1689 в день свята Покрови Пресвятої Богородиці. Звів його той самий майстер, який був автором Спасо-Преображенського собору в Ізюмі.
1726 при заснуванні Харківського колегіуму та училищного Свято-Покровського монастиря храм перетворили на собор монастиря і дещо перебудували.
1799–1846 був кафедральним собором м. Харкова. Храм був усипальнею для козацької старшини і правлячих архієреїв.
Первісно собор і збудована одночасно дзвіниця були окремо розташованими спорудами; в 19 ст. їх об’єднано двоповерховим корпусом трапезної. До початку 19 ст. дахи й верхи собору були вкриті ґонтом, пізніше — покрівельною сталлю, а маківки й хрести позолочені.
У 1920-х влада УСРР собор закрила. Під час реставрації 1960–1965 (архітектори Володимир Петичинський і Валентина Корнєєва, 1929–2002) двоповерхову трапезну та перехід до архієрейського будинку розібрано, а деякі втрачені елементи (галерею-гульбище) відновлено.
1992 собор повернуто релігійній громаді.
Характеристика
Собор тридільний, триверхий, двоповерховий, з криптою під трапезною, яка сполучала собор із дзвіницею. Усі частини композиції гранчасті: восьмигранна нава, шестигранні (п’ятистінні) вівтар і бабинець. Тепла церква на честь Трьох Святителів у підкліті низенька (6 м), перекрита зімкненими склепіннями з розпалубками над вікнами й широкими арками між приміщеннями. Підкліт є постаментом для верхньої холодної церкви, якій властиві стрункість пропорцій і висотний характер композиції. Кожен верх — восьмигранний, двозаломний (див. Залом), із двома світловими восьмериками й великими вікнами у кожному з них, завдяки чому інтер’єр щедро освітлений. Стіни мають незначний нахил до середини, чим досягнуто ілюзорне підвищення висоти храму в інтер’єрі.
Реальна висота центрального верху становить 24 м при розмірах у плані 8,5 х 10 м. Загальна висота собору від землі до хреста 45 м. Перший і другий яруси собору первісно були пов′язані зовнішніми дерев′яними сходами, а з часу побудови трапезної міжповерхові сходи було влаштовано так, що вони починалися в трапезній і вели на другий ярус дзвіниці, звідки був вхід у верхню холодну церкву. Зовні підкреслено ярусність і висотний характер композиції собору. Підкліту відповідає аркада, яка несе галерею-гульбище з опасанням. Парапет гульбища мурований, а дах опасання спирається на дерев’яні стовпчики. На гульбищі проти чолових граней восьмерика нави влаштовано виступні приміщення на зразок бічних криласів. Їхні поперечні стіни є контрфорсами для погашення розпору склепінь центрального верху. Яруси основного об’єму та верхів підкреслено масивними карнизами зі смугами поребрика. Ребра граней акцентовано наріжними висячими півколонками з перехватами. Видовжених пропорцій вікна облямовані пишними наличниками. Декор фасадів запозичено з московської архітектури кін. 17 ст.
Церква мурована з цегли, потинькована й побілена. Елементи фасадного декору набрано з лекальної цегли, сортамент якої дуже різноманітний: реставраційними дослідженнями тут виявлено застосування 18 типів фігурної цегли.
Дзвіниця розташована навпроти західного фасаду собору. Це мурований із цегли чотириярусний з підвалом восьмерик, увінчаний мурованим шатром із цибулястою маківкою. Сходи на горішні яруси влаштовано в товщі стіни. Верхній ярус дзвонів має аркові отвори в кожній грані.
Колишній інтер’єр храму практично не зберігся. Нинішній виконаний 2002. Стіни храму вкриті суцільним розписом. Однак ремонт [проведений коштом Харківської єпархії УПЦ (МП)], спотворив результати тривалих реставраційних робіт із відновлення цегляного декору стін.
Значення
Покровський собор відтворює дерев’яну українську тридільну триверху церкву. Він є найдавнішою зі збережених та найхарактернішою тридільною мурованою пам’яткою слобожанської архітектурної школи, де висотне розкриття внутрішнього простору доведено до найвищої художньої досконалості. Ця споруда є квінтесенцією розвитку архітектурної думки в Україні 17 ст.
Найстародавніша будівля міста, єдина, що збереглася від первісної забудови Харківської фортеці.
Додатково
У 18 ст. заможні мешканці міста відписували монастирю майно й землі; серед його маєтків було чимало хуторів, які згодом лишили свої назви сучасним районам і вулицям м. Харкова.
Натурними дослідженнями С. Таранушенка 1922 виявлено, що конструкції заломів верхів мурувалися з цегли поверх заломів, викладених із дерев’яних пластин. Це означає, що муровані архітектурні конструкції і форми повторювали відповідні форми традиційного для України дерев’яного храму, тобто церква була збудована з дерева, а потім обмурована цеглою, після чого дерев’яні конструкції видалили.
Цитата
С. Таранушенко — перший дослідник пам′ятки — так оцінював мистецький характер вирішення нижнього і верхнього храмів: «Контраст у характері художнього ефекту внутрішності верхнього й нижнього поверхів, діаметральна протилежність емоцій, що будять ці так тісно зв′язані між собою церкви, виявляють в особі майстра Покровського собору неабиякого митця»
(цит. за: Таранушенко С. Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918–1932 рр. Харків : Вид. Савчук О. О., 2011. С. 69).
Література
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Покровський собор у Харкові // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Покровський собор у Харкові (дата звернення: 10.11.2021).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.08.2020
Покровский собор (Харьков)
Харько · Крепость · Казацкий полк · Наместничество · Губенаторство · Коллегиум
XIX — начало XX веков
Харьков в советское время
Собо́р Покрова́ Пресвято́й Богоро́дицы — приходский православный храм в Харькове, Харьковской епархии Украинской православной церкви, во имя Покрова Пресвятой Богородицы. Каменное здание Покровского собора было построено казаками за пределами тогдашних границ крепости, вблизи ее северной стены, в 1689 году — взамен деревянной Покровской церкви (известной еще с 1659 года). В том же 1689 году храм освящён митрополитом Авраамием.
Покровский собор — ценный памятник украинской архитектуры второй половины XVII века. Это барочная трёхкупольная («трёхбанная») церковь, установленная на характерном для русской церковной архитектуры тёплом зимнем храме. Верхняя, холодная церковь окружена галереей — «опасанням» и объединялась «гульбищем» с шатровой колокольней. Узорные кирпичные наличники соседствуют с многопрофильными карнизами с небольшим выносом, пояс прямоугольных впадин дополняется изображениями солнца. Гармоничность вырастающих друг из друга объёмов, легко возносящихся вверх, соседствует с суровыми, тяжёлыми формами колокольни, напоминающей крепостную башню.
Покровская церковь при этом с 1729 года стала монастырской и коллегиумской. Храм отремонтировали, украсили и обеспечили церковной утварью.
В восточном алтарном окне находился герб Империи, а в нижней половине стекла металлические буквы: Б. М.Е. Т.Е. Б.О., то есть «Божией милостью Епифаний Тихорский, епископ Белгородский и Обоянский» [1]
В 1732 году на колокольне установили колокол весом 1,6 тонны.
В 1799—1846 Покровский собор был кафедральным собором Харькова.
В течение XIX и начала XX века в церкви велись работы по его украшению, ремонту и благоустройству.
В 1920-е собор был закрыт и вскоре стал разрушаться.
В 1950-е была предпринята попытка его косметического ремонта. В 1992 году храм вместе с архитектурным комплексом Свято-Покровского монастыря вернули Украинской православной церкви.
Архітектура Покровського собору у Харкові. Реферат
Покровський собор, збудований харківськими козаками в 1689 р. Це справжня перлина української архітектури XVII ст.
У другій половині XVII ст. після переможного закінчення визвольної війни та возз’єднання України з Росією настав період розквіту української архітектури. Бурхливо розвивалися українські міста на Лівобережжі, у них будувалися кріпосні споруди, численні житлові й громадські будівлі, «кам’яниці» козацької старшини, православні церкви і монастирі. Життєдайними були взаємозв’язки з російською архітектурою.
З московського Приказу кам’яних справ на Україну надсилають багато майстрів високої кваліфікації, які працюють разом зі своїми українськими побратимами.
Одним з найкращих храмів-монументів тих часів є Покровський собор, збудований харківськими козаками в 1689 р. Це справжня перлина української архітектури XVII ст. Собор збудований на території старої харківської фортеці, на пагорбі над річкою Лопань. Він і в наші дні височить над спорудами навколишньої забудови, і його силует здалеку проглядається з лівобережного боку міста.
Стрімкість споруди досягнуто насамперед її композицією, що складається з трьох гранчастих у плані веж, щільно поставлених одна біля одної. Кожна вежа — три восьмерики, поставлені один над одним (менший над більшим).
Центральна вежа сягає 45,8 м висоти. І за планом, і за композицією це тип української трикамерної триверхої церкви. Поставлено собор на високий підкліть — своєрідний п’єдестал, де міститься зимова церква.
Підкліть оточена аркадою з парапетом, що нагадує підкліть церкви Вознесіння в Коломенському. Аркада надає споруді особливої легкості. Фасади собору декоровано тонкими півколонками на гранях восьмериків, оздобленими наличниками навколо вікон, карнизами з поребриковим орнаментом.
У формах декору видно руку майстра російської школи. Наростання форм вгору, заломи бань, їх високі й тонкі завершення, вертикальні лінії півколонок — усе це надає композиції споруди динамічності, стрімкого руху.
Рух ліній, що, заламуючись, здіймаються вгору, з великою майстерністю обіграно зодчим в інтер’єрі собору, що є одним з найкращих в українській архітектурі. Автор харківського собору не відомий, проте, напевно, він належав до тієї групи майстрів, що будувала собори та церкви в Ізюмі, Сумах, Старочеркаську на Дону, Стародубі.
Покровський монастир Харкова
Історія
Його стіни пам’ятають за своє життя перших поселенців і татарські навали, харківську фортецю і московську окупацію, червоний терор і світові війни, духовну убогість рад і зорю нової України, переживши разом зі слобожанською землею все історичні злети і падіння. Покровський собор, колегіум, монастир – вони єдине ціле і при цьому у кожного своя історія.
Місто при злитті Харкова та Лопані добре захищений самою природою і долею призначене для великих справ. Міцна і глибоко віруюча громада перших поселенців-черкасів (переселенці з Західної України, котрі тікали в нічийні простори Дикого поля від польських національно-релігійних утисків) звичайно ж однією з перших громадських будівель звела храм (Успенський собор).
Вдале розташування, хазяйновитість і релігійність українців забезпечили Харкову швидке соціально-економічне зростання, а разом з ним і збільшення числа церков, що станом на кінець XVII століття разом з соборною налічувало вже вісім, причому одна з них – Покровська освячена в 1689 році Бєлгородським і Обоянським митрополитом Аврамієм Юховим (- 1702) – була одною з перших кам’яних міських будівель, на частку приходу якої доводилося вісімдесят сім подвір’їв (або одна вулиця).
Пересічну долю одного з багатьох змінила знакова подія для Слобожанщини в далекому Бєлгороді, де за рішенням духовного регламенту в 1722 році єпископом Єпіфанієм Тихорським (- 1731) був організований перший вищий навчальний заклад Правобережної України для дітей сімей будь-якого звання – єпархіальна духовна семінарія, яку через чотири роки стараннями головнокомандувача України генерал-фельдмаршала князя Михайла Михайловича Голіцина (1675 – 1730) переведено до Харкова.
Саме стараннями останнього навчальний заклад, який мав забезпечити швидко розквітаючий край (Полтавську, Катеринославську, Воронезьку, Черкаську, Курську єпархії) кваліфікованими кадрами духовних наставників, отримало недобудований будинок покійного генерал-майора Федора Володимировича Шидловського (1677 – 1719) всередині фортечного периметру на високому лівому березі Лопані.
Облаштування ж харківського слов’яно-греко-латинської колегіуму, під ім’ям якого він здобув широку популярність, лягло на плечі білгородського єпископату, котрий не тільки за свої кошти добудував будинок та створив всю необхідну для нього інфраструктуру, але і приписав до училища парафіяльній Покровський храм.
З причини духовного звання всіх семи перших викладачів нового закладу для вирішення організаційних проблем при ньому в 1727 році був відкритий Покровський училищний монастир під керівництвом Платона Малиновського (- 1751), під опікою якого перебувала вся економія навчального закладу, а витрати покривалися за рахунок зборів тридцятої частки з доходів монастирів і двадцятої – парафій єпархії. Крім того пізніше в управління настоятеля обителі, який одночасно був начальником колегіуму, священним синодом були віддані в управління пустелі Курязька, Аркадівська, Чугуївська та Каплунівська церква.
Для потреб бібліотеки духовного училища за розпорядженням імператриці Анни (1693 – 1740) були передані всі книги покійного митрополита Муромського і Рязанського Стефана Яворського (1658 – 1722), що стало початком великої колекції в дві з половиною тисячі примірників на різних мовах.
І хоча спочатку в програмі навчального закладу передбачалися години на вивчення природничих наук, мов, музики, в середині XVIII століття вона практично повністю була сконцентрована на релігійних предметах (чому чимало сприяло особлива прихильність до нього білгородського єпископату), що стало причиною видачі іменного рескрипту Катерини II (1729 – 1796) від 1765 року на відновлення всебічної підготовки студентів з додатковим фінансуванням з неокладних витрат. Це на ряду з церковною реформою (позбавлення навчального закладу майнових прав, призначення власного директора) значно похитнуло становище монастиря.
З введенням в сан Слобідсько-Українського та Харківського єпископа Павла Саббатовського (1771 – 1832) колегіум, хоч і зберіг як данина пам’яті князів Голіциним колишню назву, був перетворений в духовну семінарію. Тоді ж для його потреб було побудовано нову будівлю і освячена особлива церква при ній, що повністю перервало зв’язок між обителлю і навчальним закладом, що її породив.
Архієрей Павло не тільки повністю підпорядкував потребам єпископської катедри весь Покровський монастирський комплекс, але і значно його розширив – там де століття стояв дерев’яний келійний будинок настоятеля з’явився розкішний двоповерховий єпископський палац з власною Хрестовою домовою церквою на верхньому поверсі. При цьому сам собор і монастир, у власності яких складалося безліч харківських будівель і крамниць, перебував в жалюгідному стані – все кошти йшли на утримання єпископата.
Ситуація змінилася на краще лише з призначенням Харківським і Охтирським єпископом Інокентія Борисова (1800 – 1857), який ініціював капітальну реконструкцію храмів. Кошти на це вирішено було знайти шляхом запозичення вільних коштів інших церков єпархії, зарахуванням до його парафіян всього міського чиновницького стану і жителів без будинків, а також з розрахунком на благодійні пожертвування – так у храму з’явилися нова підлога і стіни під мармур, новий іконостас, пневматичне опалення, в нижньому Трьохсвятительському храмі вилучено чотири арки, збільшено отвори, споруджено нові двері, перемощено підлогу, розписано стіни, відновлено весь іконостас, після чого останній отримав хрещення на честь Пристрастей Христових.
Покровський собор втратив статус кафедрального за клопотанням того ж єпископа Інокентія в 1846 році після повернення катедри до Успенського. На той момент в обителі залишилося лише вісім ченців, але чудотворна ікона Озерянської Божої Матері, щорічні входження якої до Харкова на зимовий період з Куряжа, незабаром привернула сюди нових братів на ряду з величезною кількістю благаючих.
У другій половині XIX століття під храмом Пристрастей Христових, там де раніше знаходилися усипальниця видатних харків’ян, була влаштована нижня церква Трьох святителів, кількість монастирської братії досягала шести десятків, в південній частині комплексу спеціально для чудотворної ікони Озерянської Богородиці був побудований дванадцятиголовий однойменний храм.
Червоні атеїсти, які захопили владу в Східній Україні на хвилі перевороту 1917-ого, звичайно ж не пощадили давню святиню – Покровський монастир був закритий ще в 1922-ому, а братія його розійшлася по містах і селах, частково зникнувши в комуністичному полум’ї. Будівлі ж самого комплексу на довгі сім десятиліть були пристосовані під потреби різних організацій від місцевого музею до військкомату Дзержинського району.
Сильно постраждалий під час Другої світової війни центральний храм комплексу був реставрований зі зміцненням основних несучих конструкцій, відновленням глав та основних архітектурних елементів, розібранням пізніших за часом споруди бабинця та переходу до архієрейського палацу в 1960 – 1965 під керівництвом архітектора В. Б. Петичинського і В.І. Корнєєва.
Практично на межі падіння комуністичного режиму 30 вересня 1990 року, вперше за багато років при відкритті обителі був здійснений перший чернечий постриг, що стало першою ластівкою відродження монастирського комплексу разом з духовною семінарією та повноправним поверненням архієпископської катедри.
Архітектура
Великий комплекс Покровського монастиря, що нині займає площу в 1,36га, виступає домінантою Університетської гірки з боку набережної Харкова. У його структуру входять Покровський собор, Озерянський храм, музей історії Харківської єпархії, архієрейський палац, будівля духовної семінарії, будівля єпархіальне управління Харківської та Богодухівської єпархії, келійний корпус.
Найцікавішою будівлею комплексу є Покровський собор (1689). У два поверхи на підкліті (верхній освячений на честь Покрова Пресвятої Богородиці, нижній – святих Василія Великого, Іоанна Златоуста та Григорія Богослова), чотири яруси, три куполи він є яскравим прикладом українського барокового храмового зодчества тільки побудованим в камені (цегла побілений по тонкій затірці). Трехчастинна структура церкви з безліччю заломів створює той несхожим на інші споруди (за винятком ізюмського Преображенського) образ – до восьмигранну центрального обсягу примикають п’ятистінний бабинець і вівтар під сферичним перекриттям, перекриття нижнього храму – зімкнуті на розпалубках, верхнього – восьмигранні верхи з двома заломами.
Із зовнішнього архітектурного оздоблення варто відзначити симетричні ризаліти поперечної вісі, що виконують роль контрфорсів, завершенням кожного ярусу служать багатошарові зубчасті карнизи, кути підкреслені висячими напівколонами з перехопленнями на кронштейнах, котрі повторюють напівколони лиштв, що тримають різні по конфігурації сандрики, перший ярус основного обсягу завершує обвідна крита галерея з дерев’яною аркадою.
Поруч з собором розташована чотириярусна з підвалом восьмигранна дзвінниця того ж часу побудови. Про її колишне подвійне призначення (оборонна вежа) говорить товщина стін. Шатер завершення увінчаний восьмигранною маківкою. З декору дзвіниці варто відзначити ступінчастий карниз першого ярусу, пояс ширинок, арки з архівольтами, прямокутні перспективні ніші.
Архієрейській палац представляє собою яскравий взірець класичної архітектури н-подібної форми на високому цоколі (бічні крила – триповерхові, центральний об’єм – двоповерховий). Центральні фасади його бічних крил, що утворюють ризаліти, вінчають трикутні фронтони в обрамленні фільонок з люнетою, перший ярус горизонтально членує французький рус з брівками на імпостами, а міжповерхових карниз має великий винос і кронштейни, неглибокі ніші із зображенням християнських святих доповнюють загальну картину. Центральний корпус на першому ярусі по обом фасадам має колонні портики доричного ордера, що підтримують балкон другого поверху, а також сильно виражений руст з підкресленим замковим каменем.
Архітектура Озерянського храму, зведеного за проектом єпархіального архітектора В. Немкіна в 1896 році, як візантійська базиліка, химерна і неповторна, що досягається за рахунок великої кількості добре опрацьованих декорових елементів: прикрашені рустом кутові лопатки, напівколони з перехопленнями та витонченими капітелями, аркатура, профільовані карнизи, зубчасті сандрики, вузькі віконні арки в обрамленні багатих лиштв, кутові маківки, балюстрада, круглі вікна хорів центральної нави.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, вул. Університетська, 8/10.
Посилання
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків), М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь) або М27 (Харків – Бєлгород). З Харківської об’їзної по Сумській / Полтавському шляху до майдану Конституції, в західній частині якого розташований Покровський комплекс.
Громадським транспортом до вокзалів Харкова, а потім міським (метро / автобус) до зупинки «Площа Конституції» в центр міста. Свято-Покровський монастир розташований в південно-західній частині площі.
Покровський собор (Харків)
Собор Покрова Пресвятої Богородиці — парафіяльний православний храм в Харкові, Харківської єпархії Української православної церкви Московського патріархату, в ім’я Покрова Пресвятої Богородиці. Сьогодні він у складі Покровського монастиря.
Дивись також
Собор — є єдиним фрагментом забудови Харківської фортеці XVII ст., який дійшов до наших часів.
Історія
Кам’яна будівля Покровського собору була побудована козаками за межами тодішніх кордонів фортеці, поблизу її північної стіни, в 1689-му замість дерев’яної Покровської церкви (відомої ще з 1659 року). У тому ж 1689 у храм освячений митрополитом Авраамом.
У 1726 у з ініціативи єпископа Білгородського Єпіфанія Тихорського і генерал-губернатора Слобідської України князя Михайла Голіцина був заснований Свято-Покровський чоловічий училищний монастир з харківським колегіумом першим вищим навчальним закладом на Лівобережжі. Покровська церква при цьому з 1729 а стала монастирською і коллегіумською. Храм відремонтували, прикрасили і забезпечили церковним начинням.
У 1732-му на дзвіниці встановили дзвін вагою 1,6 тонни.
У 1799–1846 Покровський собор був кафедральним собором Харкова.
Протягом XIX і початку XX століття в церкві велися роботи з його прикрашання ремонту та благоустрою.
У 1920-ті собор був закритий і незабаром став руйнуватися.
У 1950-х була зроблена спроба його косметичного ремонту, а в наступне десятиліття було розроблено проект реставрації храму в первинному вигляді — з галереєю між церквою і дзвіницею. Була розібрана трапезна між церквою і дзвіницею, а також переходу до Архієрейського дому і Озерянської церкви, проте після цього реконструкція призупинилася, і собор простояв у лісах до перебудови.
У 1992 році храм разом з архітектурним комплексом Свято-Покровського монастиря передали Українській православній церкві Московського патріархату.
Покровський собор — цінна пам’ятка української архітектури другої половини XVII століття.
Архітектура цього храму має свої витоки у народному зодчестві України. На думку фахівців, Покровський собор майже повністю повторює українську дерев’яну тридільну церкву, і є синтезом ідей й конструкцій дерев’янного зодчества та кам’яної архітектури.
Надзвичайно легкий і стрункий, здалека собор нагадує три свічки, які стоять у ряд. Три його вежі розділені від самої землі, звужуються догори та гармонійно об’єднані у єдине ціле. До центральної восьмикутної вежі (8,5х10 м) зі сходу примикає п’ятигранний вівтар (4х6 м), а із заходу — бабинець (6х5 м). Висота середньої, найвищої частини, від землі до хреста становить 45 м.
Собор побудовано у два поверхи: знизу — зимній, теплий, храм, зверху — літній, холодний. Верхня церква майже цілком повторює нижню. Перший ярус оточено відкритою аркадою, на якій на рівні підлоги верхнього храму побудовано обхід-гульбище. Фасади собору багато прикаршені налічниками, напівколонами, карнизами. Монументальному вигляду храму відповідає вишукана краса та стрункість інтер’єру.
Враження
Видатний дослідник українського зодчества Г. М. Лонгвин так висловився про Покровський собор:
«Немає в українській кам’яній архитектурі іншої такої будівлі, де би прийом висотного розкриття внутрішнього простору було здійснено з таким блиском.»